 Не секрет, що Україна сьогодні переживає будівельний бум: швидко заповнюється інвестиційно-приваблива галузь та так само швидко скорочується кількість рентабельних будівельних майданчиків. Зокрема, у Львові найбажанішою для інвестора-забудовника є центральна частина, але вільних земельних ділянок тут немає і напевно вже ніколи не буде. Таким чином єдиною можливістю будувати в центрі міста — реконструкція або відбудова „старих“ будівель.
Але інвестору, який прийняв рішення вкласти кошти у будівництво в
історичному ареалі Львова, потрібно бути готовим до неабияких
труднощів, особливо щодо низки пам’ятко-охоронних дозвільних процедур
органів державної влади та місцевого самоврядування. Безумовно, історико-архітектурне обличчя міста повинно бути збережене. Проте, відсутність чіткої та прозорої погоджувальної процедури призводять до щоденної втрати унікальних об’єктів архітектурної спадщини Львова. Не додають оптимізму інвестору і величезна кількість обов’язкових до виконання документів: різноманітних інструкцій, стандартів, будівельних норм, технічних умов, суперечливих законів, які лише створюють ілюзію систематизації пам’ятко-охоронних процедур, а насправді нечіткі та двозначні формулювання дають привід чиновникам створювати численні проблеми та диктувати необгрутовані умови.
Продовж декількох десятиліть руйнувався будинок на площі Міцкевича, 9, який був внесений до реєстру пам’яток архітектури та містобудування національного значення. Наприкінці 1998 року через загрозу обвалу наземна частина будівлі була демонтована. У ґрунтовому шарі залишилась частина фундаментів пам’ятки. Місцевою владою звільнена земельна ділянка була продана приватному власнику-інвестору. І тут перед забудовником постала сакраментальна проблема — коли, як і що будувати та коли як і що охороняти. Фактично пам’ятки як такої не існує, залишки фундаментів у гостро аварійному стані та, на жаль, не можуть бути використані при майбутньому будівництві. Але оскільки за даною адресою зареєстрована пам’ятка архітектури національного значення інвестору необхідно кожен крок при проектуванні та будівництві погоджувати в десятках інстанцій і кожен наступний погоджувальний етап не буде останнім. Потрібно мати неабиякий хист, щоб обійти всі кабінети, вчасно отримати всі дозволи, які видаються на різних стадіях і чомусь мають досить обмежений строк дії. Вертаючись до забудови земельної ділянки на площі Міцкевича, 9, особливої уваги заслуговує питання архітектурного вирішення майбутньої будівлі. Думка багатьох фахівців зводиться до необхідності відтворення колишнього будинку у класицистичному стилі. Природно виникає питання щодо доцільності такого копіювання, адже відповідно до низки міжнародних документів (Венеціанської конвенції, Віденського меморандуму тощо) архітектура повинна уникати псевдоісторичного будівництва та створення сучасних підробок „під старовину“.
Нерідко у чинному пам’ятко-охоронному законодавстві зустрічаються двозначні положення, які аж ніяк не полегшують життя інвестору та створюють сприятливі умови для зловживань з боку чиновників. Зокрема, Законом України „Про охорону культурної спадщини“ передбачено, що охороні підлягають всі складові частини пам’ятки, а отже без дозволу відповідного органу (причому часто не конкетризовано якого) не дозволяється поміняти старі вікна, прогнивші каналізаційні труби, чи то навіть встановити антену на даху. І це не абсурд! Звичайно, законодавець лише з найкращими намірами сформулював подібні норми, але відсутність конкретизації та чітких критеріїв оцінки, описів пам’яткових елементів архітектурного об’єкту зводять нанівець намагання держави захистити історичне надбання.
Також, вимагають перегляду списки пам’яток архітектури місцевого значення стосовно конкретизації їх предмету охорони. Зокрема, часто пам’ятковий інтерес в таких будинках становлять лише фронтальні фасади. Таким чином, у паспортах таких пам’яток слід було б вказувати, що предметом охорони є лише фасад, а все інше віддати на розсуд інвестора-забудовника чи власника. Наприклад, будинок на площі Соборній, 15 являє собою чотириповерхову основну будівлю та прибудови – офіцини. На думку фахівців з Управління охорони історичного середовища пам’яткою місцевого значення є лише основна будівля, а офіцини не містять жодної історичної цінності. Але у реєстрі пам’яток архітектури місцевого значення вказано лише адресу: Соборна, 15 і це створює неабиякі проблеми. На жаль, говорячи про вищевказаний будинок доцільно використовувати минулий час. На сьогоднішній день будівля перебуває у критично-аварійному стані — відсутній дах, обвалилася бокова стіна, аварійними є всі конструктивні елементи, включаючи фундаменти. Дослідження показали, що несуча здатність ґрунтів вдвічі менша ніж існуюче навантаження.
Саме у такому стані будинок на площі Соборній, 15 міська влада передала в оренду інвестору. І замість того, щоб всіляко сприяти забудовнику у намаганні відбудувати одну з центральних площ міста Львова, чиновниками створюються численні перешкоди. Крім того, що існує проблема пам’ятки архітектури місцевого значення з точки зору кількості погоджувальних процедур, будівництво обтяжено проблемою розселення мешканців. При чому місцева влада не має наміру її вирішувати та перекладає свій обов’язок на тих, хто хоче будувати. Даний будинок було визнано аварійним, що загрожує обвалом ще задовго до того, як наше підприємство взяло його в оренду, та і відповідно до чинного Житлового кодексу розселення є обов’язком держави. Байдужість бюрократичної влади призвела до фактичної загибелі пам’ятки архітектури, а сьогодні ще намагається перекласти з хворої голови на здорову питання розселення мешканців на кабальних умовах — проаналізувавши технічний стан будівлі можна зробити лише один висновок: інвестору необхідно майже на мільйон доларів придбати для мешканців квартири в обмін на свіже львівське повітря, адже будинок підлягає демонтажу!!!
Таким чином заручниками пам’ятко-охоронного та житлового законодавства України є і інвестор, і мешканці аварійного будинку, і жителі Львова взагалі. Замкнуте коло ще створює Закон України „Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини“ від 01 лютого 2005 року, яким заборонено приватизацію пам’яток культурної спадщини до затвердження Верховною радою України переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. В результаті і викупити будинок не можна, і відбудувати майже неможливо. Виключити ж будинок з переліку пам’яток архітектури місцевого значення також досить нереальна процедура — в жодному документі не прописано ні послідовність, ні правила, ні перелік необхідних документів та заходів.
Висновок можна зробити лише один — нажаль, влада навчилася лише проголошувати, запозичені в Європі декларації щодо захисту культурної спадщини, не створюючи при цьому сприятливих умов для тих небагатьох, хто готовий вкладати кошти у відтворення унікальної архітектури Львова.
Відділ маркетингу
ЗАТ „Технопарк ЛЗТА„ м. Львів
|
